Проблемна тема

Завдання:

1.     Осмислення сутності і ключових ознак особистісно зорієнтованого навчання, його системної природи, психологічних та дидактичних основ, відмінностей від інших методик.

2.     Засвоєння відомостей про структуру особистісно зорієнтованого уроку та види робіт на таких заняттях.

3.     Вироблення практичних умінь з організації та аналізу уроку.

4.     Особливості роботи з художнім текстом на особистісно зорієнтованому уроці.

Форми реалізації: участь у роботі творчої групи, виступи на шкільних методоб’єднаннях; виступи на педагогічних радах з цієї проблеми; проведення відкритих уроків.

Актуальність досвіду, практична значимість

ХХІ століття вимагає революції в навчанні, яка б відповідала революції в засобах комунікації, що сьогодні істотно прогресують.

Актуальність проблеми особистісно зорієнтованого навчання обумовлена необхідністю подолання суперечностей між запитами сучасного суспільства і пропозицією шкільної освіти. Особливо це важливо для перехідного етапу розвитку українського суспільства, коли людина живе у все більш невизначеній ситуації, коли готових рішень немає і бути не може, коли потрібно знаходити ці рішення, приймати і нести за них відповідальність. Саме тому сучасна педагогіка ставить перед собою завдання навчити дітей мистецтва життя, виховати самостійну особистість, яка вміє приймати рішення і нести за них відповідальність, володіє логічним мисленням, компетентно веде дискусію, аргументує і враховує аргументи апонента.

Завдання сучасної школи – створити умови, у яких найповніше розкрилася б особистість, допомогти їй усвідомити процеси розвитку, що відбуваються в її психіці, навчити дитину свідомо керувати ними, забезпечити їх мотивацію, виробити вміння  грамотно ставити і досягати цілі.

Кожна дитина – проект світу. Педагоги – проектувальники майбутнього життя дитини. Зростає роль учителя, класного наставника в цьому процесі, змінюються вимоги, підходи до його діяльності. Сьогодні потрібне нове педагогічне мислення, нові інноваційні підходи, технології, діалогічне спілкування, виховна система

Відповісти на «виклик часу» і покликане особистісно зорієнтоване навчання, яке надає кожному учневі можливості реалізувати себе в пізнавальній та інших видах діяльності, створює умови для повноцінного виявлення та розвитку особистісних функцій суб’єктів освітнього процесу.

Результатом упровадження особистісно зорієнтованого навчання є зростання рівня внутрішньої мотивації учня та інтересу до вивчення предмета, подолання тривоги, зміцнення відчуття впевненості та самостійності, формування позитивних концепцій щодо власного майбутнього, зростання рівня навчальних досягнень школярів.

Науково-теоретичні основи

Суспільні перетворення в системі освіти, діяльність наукової громадськості впродовж останнього десятиліття в Україні спонукають до активізації проблеми змісту, форм і методів особистісно зорієнтованого навчання в умовах суспільного виховання. Проблемі особистісно зорієнтованого підходу в навчанні присвячено ряд психолого-педагогічних праць, у яких висвітлено окремі її аспекти: забезпечення сприятливих умов формування людини як унікальної особистості (Б.Г.Ананьєв, Г.О.Балл,  І.Д.Бех, О.В.Киричук, О.Л.Кононко, М.В.Левківський, В.О.Сухомлинський та ін.); визначення психолого-педагогічних вимог до реалізації особистісного підходу в навчанні (К.О.Абульханова-Славська, В.В.Давидов, О.М.Пєхота, Л.М.Проколієнко та ін.); розробка форм особистісно зорієнтованого підходу до навчання (В.І.Андреєв, О.В.Барабанщиков, Л.М.Деркач, І.О.Зимня, О.Я.Савченко, М.Ф.Феденко та ін.); забезпечення умов особистісно орієнтованого навчання та виховання (В.В.Рибалка, В.В.Суриков, І.С.Якиманська та ін.).

Ретроспективний аналіз ідей особистісно орієнтованого навчання

Автор	Ідеї
М.Ф. Квінтіліан	«…розвивати природні обдарування і спрямувати уми більше всього туди, куди вони самі прагнуть…оскільки природа буває сильнішою при наданні їй допомоги»
Мішель Монтень	Розвиток самостійності та самобутності учня.
Жан Жак Русо	«Виховання має бути природним»
Я.А. Коменський	Класифікація дітей за віковими та індивідуальними та типологічними особливостями.
І.І. Песталоцці	Врахування індивідуальних особливостей при виборі методів педагогічного впливу.
А. Дістерверг	«…коли мова йде про навчальний матеріал як щодо кількості, так і щодо якості», необхідно враховувати індивідуальні особливості дитини.
Г.С. Сковорода	Активно сприяти природі дитини, розвивати природжені властивості «…направлением легким, нежным, нечувствительным, а не безвременно обременять разум».
К.Д. Ушинський	Прагнути пізнати людину такою, якою вона є насправді, з усіма її слабостями, в усій її величі.
М.І. Пирогов	«дитина від природи має все необхідне, і завдання сім´ї та школи не заважати їй розвиватись, не гасити її внутрішньої активності».
С. Русова	Визнання індивідуальності дитини стрижнем освітнього процесу.
Ш. Амонашвілі	«…щоб дитина навчальну (педагогічну і соціальну) задачу усвідомлювала як вільно вибрану, приймала її на основі бажання».
І. Унт М.К. Акімова Т.В. Козлова	Реалізація індивідуального підходу через організацію і пред’явлення навчального матеріалу різного рівня складності.

Актуальними для розуміння сутності особистісно орієнтованого навчання є погляди В.О.Сухомлинського, який вважав, що педагог повинен відчувати в собі дитинство, розвивати здатність до розуміння дітей і, головне, не ламати дитячу індивідуальність, а виправляти і спрямовувати її розвиток, розуміючи, що дитина знаходиться у стані самопізнання, самоствердження, самовиховання

Анатолій Фасоля, кандидат  педагогічних   наук,  вважає, що «ОЗОН є принципово новою освітньою системою, хоча окремі його елементи легко впізнавані, більше того, присутні в інших методиках».

Поняття особистісно зорієнтованого навчання

Особистісно зорієнтоване навчання – це таке навчання, яке на перше місце ставить самобутність дитини, його самоцінність, суб’єктність процесу навчання.

Мета особистісно зорієнтованої освіти полягає в тому, щоб «закласти в дитині механізми самореалізації, саморозвитку, адаптації, саморегуляції, самозахисту, самовиховання та інші, необхідні для становлення самобутнього особистісного образу».

Порівняно із традиційним навчанням особистісно зорієнтоване базується на певних положеннях, відмінності між якими висвітлено в таблиці 1.
Таблиця 1

Порівняння традиційного навчання з особистісно орієнтованим

за основними параметрами освітнього процесу (за В. Шарко)

Параметри	Традиційна технологія	Особистісно орієнтоване навчання
1	2	3
Філософія освіти	У центрі навчального процесу –учитель	У центрі навчання – учень
	Учень є об’єктом навчального процесу	Учень – суб’єкт навчального процесу
	Навчання розглядається як результат	Навчання розглядається як процес
	Базується на принципах змагання	Стимулюються співробітництво та взаємодопомога
	Зорієнтована на зовнішню мотивацію	Зорієнтоване на внутрішню мотивацію, що ґрунтується на радості пізнання
Мета	Увага акцентується лише на знаннях, уміннях і навичках і є додатком до змісту навчання	Увага акцентується на ставленні до знань, умінь, навичок, які будуть використовуватись в сучасному та майбутньому
Зміст	Має сталий обсяг	Характеризується гнучкістю
	Є кінцевою метою навчання	Є засобом досягнення мети
	Визначається суто за предметами	Визначається на внутріпредметному та міжпредметному рівнях
Методика	Навчання здійснюється на основі репродуктивних методів	Навчання здійснюється на основі проблемно-пошукових методів
	Зорієнтована на середнього учня	Навчання зорієнтоване на індивідуальну та колективну діяльність
Методологія оцінювання	Контроль здійснюється час від часу та в конкретний термін	Перевага надається цінуванню, яке має безперервний та узагальнюючий характер
	Оцінювання ґрунтується на врахуванні завченої інформації знань, умінь, навичок	Стимулює зусилля учнів до самооцінювання, саморегуляції та самоосвіти

Ключові ознаки особистісно зорієнтованого навчання

Особистісно зорієнтований урок

Урок був і залишається основним елементом навчального процесу, але в системі особистісно орієнтованого навчання суттєво змінюється його функція, форма організації.   В цьому разі урок підпорядковано не повідомленню та перевірці рівня знань, а виявленню досвіду учнів щодо засвоєння матеріалу, який викладає вчитель. У зв’язку з цим зазнає змін роль учителя: з носія інформації, пропагандиста знань він перетворюється в організатора навчально-пізнавальної діяльності учнів, створюючи оптимальні умови для розвитку їх особистості, та консультанта, який керує навчальним процесом, веде полілог з учнями, дає слушні поради, переводить той зміст, яким володіє учень,  на наукову основу.

  Змінюються позиції учня – від старанного виконавця до активного учасника навчального процесу. Іншим стає його мислення: рефлексивним, тобто націленим на результат. Змінюється і характер створених на уроці відносин.

З метою вирішення цих завдань змінюється режисура уроку. Учні не просто слухають розповідь учителя, а постійно співпрацюють з ним у діалозі, висловлюють свої думки, обговорюють те, що пропонують однокласники. Учитель, у свою чергу, не примушує, а переконує дітей засвоїти той зміст, який він пропонує з позиції наукового знання.

         Саме такий урок і є особистісно зорієнтованим. На такому уроці вчитель не тільки привітний і уважний  до дітей, він разом з ними здійснює пошук і вибір наукового змісту знань, які треба засвоїти. У таких  умовах урок не є «знеособленим», а стає особистісно значущим. Під час уроку відбувається процес формування учнівських умінь та навичок:

-         уміння вільно висловлювати свою думку;

-         залучення суб’єктного досвіду для розуміння художнього тексту;

-         пошук паралелей: художній текст – сучасність – моє «Я»;

-         розвиток словесної творчості;

-         здатність створити «продукт навчальної діяльності»;

-         розвиток навичок і вмінь осмисленого самостійного читання;

-         формування критично-емоційного ставлення до прочитаного;

-         розвиток аналітико-дослідницьких умінь.

При підготовці та проведенні особистісно зорієнтованого уроку вчитель повинен виділити основні напрямки своєї діяльності, висуваючи на перший план учня, потім діяльність, визначаючи власну позицію.

Напрями діяльності вчителя,  шляхи та засоби їх реалізації

1. Звернення до суб’єктного розвитку школяра

а) Виявлення цього досвіду за допомогою постановки питань: як він це робив? Чому? На що спирався?

б) Організація через взаємоперевірку і вислуховування обміну змістом суб’єктного досвіду між учнями.

в) Підвести всіх до правильного рішення через підтримку найбільш значимих версій учнів з обговореної проблеми.

г) Вибудовування на їх основі нового матеріалу: шляхом висловлювань, суджень, понять.

д) Узагальнення і систематизація суб’єктного досвіду учнів на уроці на основі контакту.

2. Застосування на різноманітного дидактичного матеріалу

а) Використання вчителем різних джерел інформації.

б) Спонукання учнів до виконання проблемних навчальних завдань.

в) Пропозиція  на вибір завдань різного типу, виду та форми.

г) Стимулювання учнів до вибору такого матеріалу, який би відповідав їхнім особистим уподобанням.

д) Застосування карток з описом основних навчальних ідей і послідовності їх виконання, тобто технологічних карт, на сонові диференційованого підходу до кожного і постійного контролю.

3. Характер педагогічного спілкування на уроці.

а) Шанобливе і уважне вислуховування відповіді незалежно від рівня його успішності.

б) Звернення до учнів по імені.

в) Розмова з дітьми не зверхньо, а «очі в очі», підтримка бесіди посмішкою.

г) Заохочення в дитині незалежності, впевненості в собі.

4. Активізація способів навчальної роботи.

а) Стимулювання учнів до застосування різних способів навчальної роботи.

б) Аналіз всіх передбачуваних способів, не нав’язуючи своєї думки учням.

в) Аналіз дій кожного учня.

г) Виявлення значущих способів, що обираються учнями.

д) Обговорення найбільш раціональних способів – не добре чи погано, а що в даному способі позитивно.

е) Оцінювання і результату і процесу.

5. Педагогічна гнучкість вчителя в роботі в роботі з учнями на уроці.

а) Організація атмосфери «включеності» кожного учня в роботу класу.

б) Надання дітям можливості проявлення вибірковості до видів роботи, характеру навчального матеріалу, темпу виконання навчальних завдань.

в) Створення умов, які дають можливість кожному учневі бути активним, самостійним.

г) Прояв чуйності до емоцій учня.

д) Надання допомоги дітям, як не встигають за темпом роботи класу.

Робота над проблемною темою

Справжній педагог сьогодні не стільки той, хто навчає, скільки той, хто спрямовує процес навчання дитини. Тобто у навчанні потрібно йти не від знань до дитини, а від дитини, її можливостей до навчального предмета. Учень повинен бути не пасивним об’єктом, а суб’єктом навчання, головною діючою фігурою всього навчально-виховного процесу. Це і є головною тезою методики особистіно зорієнтованого навчання.

Учитель-словесник, можливо, єдиний з усіх предметників, має справу з вихованням душі учня, вселяючи в неї добро, прагнення краси й гармонії. Урок літератури займає особливе місце у формуванні особистості, духовного світу людини, його моральності, мови, творчих сил, тобто грає важливу роль у становленні емоційної, естетичної, моральної культури учня.

У час стрімкого розвитку новітніх технологій поступово руйнуються колишні ідеали. Цікава книга замінюється комп’ютерною грою, яка, як правило, гальмує психічний та моральний розвиток дитини.

Як повернути інтерес до книги, навчити чути і розуміти слово письменника, його думки, сподівання, надії? Як навчити читати твір не з примусу, а із власного бажання учнів? Такі запитання, напевно, щодня ставить перед собою учитель-словесник.

Сучасна дійсність вносить свої корективи в методику викладання. Щоб урок був цікавий учням, а твір захоплював лише однією назвою, потрібно освоювати нові методи подачі матеріалу, використовувати нестандартні прийоми та інноваційні технології.  Однією з таких є технологія особистісно зорієнтованого навчання.

Упровадження технології особистісно зорієнтованого навчання у свою роботу розпочала із опрацювання теоретичних праць, присвячених цій темі, та використання елементів технології на різних етапах уроку. Це дало мені змогу пересвідчитися: особистісно зорієнтоване навчання – це навчання майбутнього. І чим швидшим буде перехід від традиційних форм, тим краще.

Робота вчителя без мотивації і особистісних підстав учнів рівнозначна роботі в порожньому класі. Тому велику увагу приділяю мотиваційному етапу. Адже відомо, що вдалий початок – половина справи. Такі, здається, елементарні на перший погляд запитання, як «з яким настроєм ви прийшли на урок?», «який у вас сьогодні настрій?»  допомагають подолати невидимий бар’єр, який дуже часто існує між учителем та учнем. Учень з перших хвилин має відчути, що він цікавий учителеві не лише як носій знань, а й як особистість, співрозмовник. Визначення настрою привчає учня робити аналіз свого внутрішнього стану, з’ясовувати причини появи тих чи інших емоцій, сприяє формуванню рефлексивних умінь. Це може бути графічне його зображення, асоціаціювання або просто словесний виклад. На цьому етапі важливим є створення саме позитивного настрою, що виступає важливою запорукою у будь-якій роботі.

Для активізації суб’єктного досвіду знаходжу такі запитання та завдання, які дали б змогу задіяти життєвий досвід учня. Так на уроці з позакласного читання на тему «Образ матері у віршах поетів-земляків» забезпечення емоційної готовності до уроку за допомогою правильно підібраних питань сприяло актуалізації суб’єктного досвіду і переходу до теми уроку. (Додаток 1)

Додаток 1

Фрагмент уроку

Слово вчителя. Пропоную  на декілька секунд взятися за руки.

-         Що ви відчули?

-         Чи відчули ви з теплом рук підтримку того, хто поряд?

-         А чию підтримку і тепло щохвилини кожен з нас може відчувати, де б він не був, куди б не йшов, що б не робив? (Матері)

Так, дійсно, у матері з дитиною існує невидимий зв'язок від моменту народження і протягом усього життя.

Мама, матуся…Мені здається, що ці слова заспокоюють, надихають і по-особливому звучать.

  ( Перегляд музичного кліпу «Пісня про маму»).

2. Актуалізація суб’єктного досвіду.

- Для мене завжди слово «мама» асоціюється із затишком, а які асоціації воно викликає у вас?

- Уявіть, що в цю хвилину поруч з вами знаходиться ваша мати, за що б ви їй подякували в першу чергу. («Незакінчене речення»: «Матусю, я дякую тобі…»)

- Чи легко добирати потрібні слова, щоб висловити все те, що відчуває наше серце?

1. Оголошення теми уроку.

      Наш урок буде присвячений темі матері. Ми будемо вчитися у поетів-земляків добирати влучні слова, звертаючись до цього світлого образу.

Не меншу увагу приділяю й етапу цілевизначення та планування. «У кого немає мети, той не знаходить радості ні в якому занятті», - писав Г.Лессінг.

На цьому етапі учні вчаться визначати цілі уроку, ознайомлюються з планом роботи, запропонованим учителем, самостійно планують свою діяльність.

Кожен урок намагаюся будувати по-різному, добираючи такі форми, методи і прийоми, які сприяли б зацікавленню учнів, розвитку їх творчої самостійності, виробленню читацьких умінь.

Під час роботи з художнім текстом користуюся такими прийомами: робота із заголовком, передбачення, читання із зупинками, асоціювання, есе, вільне письмо, займи позицію. Так, опрацьовуючи поезії «До молоді», «Виклик» М. Старицького у 10 класі, цікавими стали передбачення щодо змісту поезії «Виклик». Сповнена патріотичного пафосу поезія «До молоді» наштовхнула учнів на думку, що викликати можна на боротьбу, на з’ясування важливого суспільно значущого питання. Яким же було здивування, що у цій поезії ліричний герой викликає свою кохану на побачення: «Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай». Такі моменти не лише зацікавлюють дітей, а й дають змогу простежити основні відмінності між поезіями, які належать до різних ідейно-тематичних груп, і як результат – надовго залишаються в пам’яті.

Мій досвід роботи по впровадженню особистісно зорієнтованої технології навчання показує, що кожен з методів роботи має свої переваги, цілі, обмеження.

Серед усіх методів хочу виділити метод проектів.

Сьогодні метод проектів вважається одним із перспективних видів навчання, тому що він створює умови для творчої самореалізації учнів, підвищує мотивацію для отримання знань, сприяє розвитку їхніх інтелектуальних здібностей.  

Готуючись до виступу на шкільній педагогічні раді з питання «Проектна діяльність як засіб формування самостійності учня-читача», я опрацювала ряд праць, у яких досліджувалася дана проблема. Це дало мені змогу зрозуміти усю цінність даного методу для виховання компетентного читача.

Разом з учнями 8-А класу був створений проект «Образ матері у віршах поетів-земляків», презентація якого відбулася на відкритому уроці в рамках Міжнародного фестивалю «Мій особистісно зорієнтований урок».

Самостійну роботу учнів поділяю на індивідуальну та колективну. Серед індивідуальних завдань назву такі:

- підготувати виразне читання твору або окремих уривків із нього;

- підготувати цікаві повідомлення про життя та творчість письменника, розповісти про історію створення того чи іншого твору, що буде вивчатися тощо.

Таке залучення учнів до підготовки та проведення уроку дає їм можливість відчути себе співтворцями, а навчальний матеріал не залишає їх байдужими.

Враховуючи можливості кожного учня, даю випереджувальні завдання. Школярі готують повідомлення історичного, географічного, літературознавчого характеру, що сприяє розвитку міжпредметних зв’язків.

Завдяки проблемним питанням і завданням маю змогу одержати від школярів велику кількість зворотної інформації умотивованого характеру, що є суттєвою ознакою сучасного уроку. Вдало створені на уроці проблемні ситуації, вміло сформульовані запитання і завдання пошукового характеру відіграють важливу роль в активізації розумової діяльності дітей. Адже мислення починається з проблеми або запитання, із здивування, суперечності.

«Створюючи проблемну ситуацію, учитель збуджує найважливішу рушійну силу розумової активності – перехід від досягнутого рівня знань і розумового розвитку до нової сходинки, на яку треба піднятися в процесі оволодіння новими знаннями», - писав В.О.Сухомлинський. Проблемне питання стимулює учнів на пошуки невідомого, мобілізує до дії, збуджує емоції, викликає бажання подолати труднощі.

Оживити урок, зацікавити школярів, підвищити їх пізнавальну активність, а разом з тим і перевірити знання і розуміння учнями тексту допомагає рольова гра, що сприяє кращому запам’ятовуванню матеріалу.

Ще одним видом роботи, який спонукає до творчості, розкриває внутрішній світ вихованців, їх світобачення, вважаю малювання ілюстрацій до творів. Адже кожен, працюючи над малюнком, відтворює своє власне уявлення про героя, епізод, поезію.

Використання графічних організаторів, малюнків-схем допомагає учням краще запам"ятати виучуваний матеріал.

Головне для мене – не залишати дитину байдужою, будити її думки, почуття, намагатися створювати на уроці такі умови, коли кожен захоче висловитись, а ще краще – коли заблищать очі від захоплення думками і вчинками героїв чи власними думками.